Как же трудно профессиональному юристу общаться с профессиональным журналистом на профессиональные темы.
Профессии разные.
Как просто простому человеку общеться с простым человеком без темы.
А человеки то разные.
А может и нет. Все-таки мой девиз - мы разные и в этом наше единство.
О красоте, спасении мира и Федоре Михалыче.
"Красота спасет мир" - красивая фраза. Почти все приписывают ее Достоевскому, даже не задумываясь - Какой смысл он вложил в эти слова? И где у него они встречаются? Ведь выдернув из текста несколько слов, их можно толковать по-разному.
Цитирую -
"Правда, князь, что вы раз говорили, что мир спасет "красота"? Господа, - закричал он громко сем, - князь утверждает, что мир спасет красота! А я утверждаю, что у него оттого такие игривые мысли, что он теперь влюблен. Господа, князь влюблен; давеча, только что он вошел, я в этом убедился. Не краснейте, князь, мне вас жалко станет. Какая красота спасет мир?" - Это говорит Ипполит князю Мышкину в романе "Идиот".
"...если вы заговорите о чем-нибудь вроде смертной казни, или об экономическом состоянии России, или о том, что «мир спасет красота», то… я, конечно, порадуюсь и посмеюсь очень, но… предупреждаю вас заранее: не кажитесь мне потом на глаза!" - а это слова, вложенные в уста Аглаи Епанчиной, в том же романе.
И еще один эпизод из "Идиота" та же Аглая Епанчиной смотрит на портрет Настасьи Филипповны и говорит: «Такая красота – сила… с этакою красотой можно мир перевернуть!»
И что же, мир перевернулся? – Князь Мышкин сходит с ума, Рогожин гибнет, сама Настасья Филипповна мертва, и тело ее – "пристанище для мухи" (любопытнейшая деталь Кого спасла такая красота и кого сделала счастливым?
А помните еще одну знаменитую фразу Достоевского - "Тут дьявол с Богом борется, а поле битвы – сердца людей» - это уже Митя Карамазов из "Братьев Карамазовых".
Мало кто знает, но эта фраза именно о красоте. Вот как звучит эта цитата шире -
«Красота – это страшная и ужасная вещь! Страшная, потому что неопределимая, и определить нельзя потому, что Бог задал одни загадки. Тут берега сходятся, тут все противоречия вместе живут… Иной высший даже сердцем человек и с умом высоким, начинает с идеала Мадонны, а кончает идеалом содомским. Еще страшнее, кто уже с идеалом содомским в душе не отрицает и идеала Мадонны, и горит от него сердце его и воистину, воистину горит, как и в юные беспорочные годы… Что уму представляется позором, то сердцу сплошь красотой. В содоме ли красота?.. Ужасно то, что красота есть не только страшная, но и таинственная вещь. Тут дьявол с Богом борется, а поле битвы – сердца людей».
Вы спросите, а где же резюме? Какая здесь мораль и выводы...
Спрашивайте и отвечайте - сами себе...
Скучно здесь. Поэтому Re-пост -
Обьявляю конкурс. Нет, сразу два конкурса.
1. На самую умную глупость.
2. На самую глупую умность.
Жюри - Я.
Дерзайте, или лучше - дерзите.
Мысли в слух...
Грустно. Может закрыть дневник и писать его лишь для себя. Ведь по сути все что пишу - не для себя. Хотя... нет. Пишу именно для себя. Интересно узнать чужое мнение. Интересно мне - значит и пишу для себя.
Правильно все-таки написал - найти себя во всех и всех в себе.
Софистика одна получается. Да ну его к черту.
Лишь для себя писать не выйдет. Смысла нет - для меня. Для будущих мемуаров? Нет лучше жить. А сайт уже стал частью моей жизни. Не в техническом плане, а в человеческом. Здесь я вижу людей, совсеми их достоинствами, недостатками, слабостями ... Но людей.
Спасибо всем, что вы есть.
P.S. Комплименты и похвала не принимаются. Ищите между слов и мыслей скрытый смысл.
P.P.S. Я его не прятал.
На шляху між Правдою і Дійсністю,
По смутку чужих крижин,
Пробіжусь на грані грішності
В струменях нестримних машин
Часу.
Розв‘яже мереживо кам‘яних мішків
Міста, якому нема місця в світлі.
І на тлі тіней напів-людей-напів-божків
Поглинають дерева вуглекислі
Гази.
В опозиції живуть до життя
Люди білі, чорні, жовті і сірі,
В коаліції з асфальтовим покриттям
Такі добрі й милі. Завжди в милі
Зашморг.
Зорі віщують долі, а потім додолу, -
Кому вниз, кому вверх, кому в завтра.
Хочеться дієсловом закінчить розмову...
Слово в дії, а дія напівправда
Тривог.
Чекаю... Чекання чеканить думками...
Зачеркую слово за словом. І знову, -
Вичерпую черствість банальної драми.
І хай червоточина виїсть розмову,
Розмиє слова, сховає їх сутність.
Втікає від нас дійсність снами,
Розвіє назавжди мою само-Бутність
В твоєму житті хоч по граму...
Насправді насподі мої сподівання.
І сповідь півночі - оповіданням...
Так важко було чекати кохання,
Ще важче кохати в чеканні.
«Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України — Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна — в одну Велику Україну. Сповнилися відвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу» - такі слова прозвучали 22 січня 1919 року, на Софіївському майдані Києва. Саме в цей день, 88 років тому, було проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР.
Акт лишився лише Актом як символічним документом двох урядів, а їх (урядів) на той час було на теренах теперішньої України було більш ніж достатньо. Вистачає згадати більш відомі: армія Денікіна, яку підтримувала Антанта, гетьманські війська Скоропадського, лояльні німецьким окупаційним військам, підтримувана більшовицькою Росією, армія Антонова-Овсієнка та Муравйова, не рахуючи місцевих батьків отаманів, найвідомішим і найсуперечливішим, з яких є, звичайно, Махно. Цей акт лишився політичним гаслом і не призвів до Акту, як дії. Возз'єднання двох українських держав не було втілене у життя, і їх адміністративні органи продовжували діяти майже незалежно.
Чому? Дехто посилається на складну воєнно-політичну ситуацію того часу. Саме так – не військово-політичну. А воєнно... Йшла війна, більшості населння незрозуміла. Згадаймо – „белые пришли – грабют, красные пришли грабют, зеленые пришли тоже грабют…». Цю війну потім називатимуть по-різному: Перша світова (так, вона на той час ще не закінчилась), Громадянська, Українсько-Радянська...
Цікаво, що провідниками уряду УНР, – Директорії, на той час були ліві соціал-демократи, члени Української соціал-демократичної РОБІТНИЧОЇ партії - Володимир Винниченко і Симон Петлюра, яких згодом, уже „совєцька” пропаганда зачислить до лав „буржуазних націоналістів”), а в уряді ЗУНР „першу скрипку” грали представники Української націонал-демократичної партії (УНДП). На ідеологічні відмінності ніхто не звертав уваги. Ліберали, соціал-демократи, соціалісти, націонал-демократи – горіли лише однією ідеєю – соборності і єдності України.
Звичайно, і до цього були спроби об‘єднання „українських земель”. Згадати хоча б потуги Богдана Хмельницького чи, в деякій мірі Івана Мазепи. Проте, ні перший, ні другий не вважав Галичину і навіть більшу частину Волинь – Україною. І навіть ідея самостійності не кристалізувалась. Народ шукав „покровителя”. І до даного часу ми не позбулись цього комплексу меншовартості.
Як не дивно, ідея соборності українських держав вперше і найбільш реально перестала бути ідеєю і втілилась в життя в так званій „імперії зла” під назвою СРСР. УРСР вперше набула хоча б якихось ознак автономії-державності. Тим більше, що з 1945 року УРСР була на рівні з СРСР членом ООН, і не просто членом, а спів засновницею цієї організації. Звичайно, це було на руку керівництву СРСР, оскільки просто збільшувало кількість представників в цій організації (хіба міг би представник УРСР – діяти в супереч інтересів Центру.
Але факт є фактом. І одним з головних чинників того, що сучасна Україна, як держава існує саме в таких територіальних межах, є визначення і встановлення меж УРСР.
Цікаво, що саме ці січневі дні: 19-22 січня дійсно в різних мірах, в різні роки були визначними для становлення України, як держави. Крім згаданих – проголошення IV Універсалу Центральної Ради та Акту Злуки в ці дні відбулись такі знакові події:
- 22 січня 1946 Президія ВР СРСР ухвалила Постанову про створення Закарпатської области у складі УРСР. Таким чином було завершено формування теренів УРСР як сукупности українських етнічних земель.
- 20 січня 1991 мешканці Кримської області проголосували (понад 80%) за створення Кримської АРСР у складі УРСР. Таким чином самі жителі Криму уперше підтвердили своє перебування у складі УРСР.
В цьому контексті, хотілось би ще згадати одну подію неофіційного характеру, яка відбулась 21 січня 1990 року, так званий „живий ланцюг” між Києвом і Івано-Франківськом, який символізував соборність України, і в якому лише за офіційними даними взяло участь 450 тис. чоловік.
Можна багато сперечатись щодо визнання Указом Президента України (на той час Кучми) в 1999 році 22 січня - Днем Соборності України.
Проте, на даний час, досягнувши територіальної соборності і незалежності ми не досягли її на соціально-психологічному рівні. Поки буде протистояння двох полюсів по осі схід-захід, двох ідеологій, яке різними політичними силами, як з однієї, так і з іншої сторони лише розширюється – про злуку, соборність України, як єдиної держави (навіть нехай з федеративним устроєм) говорити рано.
Український народ (не як етнічна спільність, а як соціальна спільнота) рано чи пізно створить дійсно Соборну Україну. Без донєцких, луганскіх, харковскіх, львівських, волиняк... Звичайно, відмінності лишаться. Вони є в таких ніби монолітних національних державах, як Франція чи Німеччина. Де гасконець відрізняється від марсельця, баварець від шваба.
Час покаже...
ЗНАКОМСТВА
Зарегистрироваться
Основное
Кого спасла такая красота и кого сделала счастливым?
